Pax Britannica favoured the global fashion trade, laying the groundwork for today’s international marketplace. For over two decades curators have staged exhibitions, illuminating the influence of colonial legacies on the metropolitan imagination. Chinese, Japanese and Indian fashion have taken a bow. African design has moved into our sightline. Meanwhile, Indigenous culture is beginning to receive its due.
Amidst this reconsideration, central, southern and eastern Europe have remained conspicuously absent. The Ukrainian art and design archive has been missing from Western mental maps. For well over a century Ukrainian migrants have travelled abroad taking a new aesthetic and sensibility with them. One objective of the present exhibition is to identify the Ukrainian contribution, which can often be found under the rubric of “Russian” fashion. Another objective is to illuminate the nuanced interchange between east and west. In doing so, the exhibition aspires to foster a re-evaluation of both traditional Ukrainian attire and western fashion, emphasizing the synergy between them.
Pax Britannica сприяла світовій торгівлі модою, заклавши основу для сучасного міжнародного ринку. Понад два десятиліття куратори влаштовували виставки, висвітлюючи вплив колоніальної спадщини на уяву метрополії. У різні часи поклонялися китайській, японській та індійській моді пішли. Тепер африканський дизайн перемістився в поле нашої уваги. Одночасно культура корінних народів починає отримувати належне визнання.
Серед цього перегляду Центральна, Південна та Східна Європа помітно відсутні. Архів мистецтва та дизайну Украіни не присутній на ментальних мапах Заходу. Понад століття українські мігранти подорожували за кордон, несучи з собою нову естетику та відчуття світу. Однією з цілей нинішньої виставки є виявлення українського внеску до світової скарбниці, який часто захований під рубрикою «російська» мода. Ще одна мета — висвітлити нюанси перетину між сходом і заходом. Таким чином, виставка прагне сприяти переоцінці як традиційного українського вбрання, так і західної моди, підкреслюючи синергію між ними.
From the Belle Epoque to WWI
Waves of rapid technological change upended 19th-century Europe and bedevilled the well-heeled and well-fed. Artists, writers, travellers, poets and musicians served as midwives to the newly emerging culture. Byron, poet and lover, took his inspiration from rebels like Mazepa and inspired generations of bad boys with his writings and sartorial splendour. Poets like Shevchenko and Yeats became counter-cultural heroes by endeavouring to elevate the marginalized and scorned.
Shevchenko’s painting Kateryna (1842), a companion to his great poem of the same name, fixed his heroine’s image in the popular imagination, but it also directed attention to the fine needlework of his country women. Ukrainian theatre troupes travelled across the country, appearing in villages, shtetls and towns, and helped cement the vogue for all things Ukrainian that took root at all levels of society. Embroideries found a home among all classes, religions and ethnicities.
At century’s end the industrial revolution disrupted fashion codes and generated considerable social anxiety both in eastern and western Europe. Peasants, working women, city dwellers all competed to outdo one another. Fashion establishments proposed exaggerated silhouettes, expensive textiles and accessories unavailable to the masses. Suffragettes, social reformers and bohemians proposed dress reform and artwear.
In Paris, designer Paul Poiret beguiled and enraged women with his empire waistline, chemise, pyjama, kimono and kaftan shapes. The corset emerged as a battleground for notions of class and respectability. As a tsunami of Ukrainians immigrants arrived to homesteads on the prairies, Canadian women responded with campaigns urging the newcomers to adopt corsets. This change, they hoped, would assure their assimilation of middle class values and respectability.
Від Прекрасної епохи до Першої світової війни
Хвилі стрімких технологічних змін перевернули Європу 19-го століття і завдали шкоди заможним і ситим людям. Художники, письменники, мандрівники, поети та музиканти були повитухами для новонародженої культури. Байрон, поет і коханець, черпав натхнення у таких бунтівників, як Мазепа, і надихав покоління хлопців-баламутів своїм життям, творами та красою одягу. Такі поети, як Шевченко та Єйтс, стали контркультурними героями, намагаючись піднести маргіналізованих і зневажених.
Картина Шевченка «Катерина» (1842), супутниця його великої однойменної поеми, закріпила в народній уяві образ його героїні, але також звернула увагу на тонке рукоділля його землячок. Українські театральні трупи мандрували країною, виступаючи в селах, містах і містечках, і допомогли створити моду на все українське у всіх верствах суспільства. Вишиванки стали популярними серед усіх класів, релігій та етносів.
Наприкінці століття промислова революція порушила модні кодекси та породила значну соціальну тривогу як у Східній, так і в Західній Європі. Селяни, робітниці, городяни змагалися, щоб перевершити одне одного. Модні заклади пропонували витончені силуети, дорогий текстиль і недоступні широким масам аксесуари. Суфражистки, соціальні реформатори та представники богеми запропонували реформу одягу та мистецтва.
У Парижі дизайнер Paul Poiret спокушав і розлютив жінок своєю ампірною талією, формами сорочки, піжами, кімоно і кафтана. Корсет став предметом боротьби на полі класовості та респектабельності. Коли цунамі українських іммігрантів прибуло до прерій, канадську жіноцтво розпочало кампанію, в котрій закликало новоприбулих одягати корсети. Вони сподівалися, що це забезпечить іммігрантам засвоїти цінності середнього класу та здобути респектабельності.
Bolshevik victory in the Revolution of 1917-20 cheered their allies and menaced their opponents. Warsaw, Kraków, Berlin, Prague, Rome, Rotterdam, Paris, London, New York, Montreal and Winnipeg were awash with emigrés fleeing from the east. The Rites of Spring provided a soundtrack to the disruption and heralded the presence of the old world at the birth of the new. Soon Picasso was photographed in a sorochka, a hungry Tatlin hustled for money playing his bandura, Dora Carrington and painters such as Laura Knight dressed in vyshyvankas.
Paris turned east. Archeological digs, the antiquarian trade and all things ethnographic further stimulated the decorative arts. Lanvin, Molyneux, Paquin, Lelong, Chanel and other major fashion houses adapted embroideries and the peasant shift in their production lines. Sonia Delaunay and Alexandra Exter refused the boundary between craft and art. Sarah Lipska and Natalia Goncharova collaborated with newly floated White Russian ateliers such as Kitmir, Irfe and Mirbor. Lamanova dressed the revolution. Tatlin proposed uniforms for working class heroes.
War and revolution banished the corset. If you need to run or work, corsets can slow you down, limit your range of motion and safety, diminish productivity. Women enthusiastically took up education, employment, cigarettes and the pursuit of pleasure. Fashion followed each social disruption. Enthusiasm for peasant craft waned by the thirties and was replaced with the primacy of technology. Emmilie and Marusia posed with cars, trains and tractors, took their place in massed gymnastic displays and brought in bountiful harvests. Folk was replaced by the strict tailoring of Hugo Boss, and the leather-booted and jacketed Soviet Commissar.
Перемога більшовиків у революції 1917-1920 рр. підбадьорювала їхніх союзників і загрожувала опонентам. Варшава, Краків, Берлін, Прага, Рим, Роттердам, Париж, Лондон, Нью-Йорк, Монреаль і Вінніпег були заповнені емігрантами, які втікали зі сходу. Симфонія ~Обряди весни~ стала саундтреком до зриву та заявила про тривалість старого світу під час народження нового. Невдовзі сфотографували Пікассо в вишиваній сорочці, голодного Татліна, який грає на бандурі заробляючи гроші, Дора Керрінгтон, Лауру Найт та інщих художниць у вишиванках.
Париж скерував погляд на схід. Археологічні розкопки, торгівля антикварними та всякими етнографічними предметами ще більше стимулювало увагу до декоративного мистецтва. Lanvin, Molyneux, Paquin, Lelong, Chanel та інші відомі будинки моди адаптували вишивку та селянську жіночу сорочку до своїх виробничих ліній. Соня Делоне та Олександра Екстер відмовилися відмежовувати ремесло від мистецтва. Сара Ліпська та Наталія Гончарова співпрацювали з нещодавно відкритими ательє білої еміграції, такими як Kitmir, Irfe and Mirbor. Ламанова одягала революціонерів. Татлін пропонував уніформи для героїв робітничого класу.
Війна і революція знецінили корсет. За потреби бігати або працювати, корсет уповільнює, обмежує діапазон рухів і рівень безпеки, знижує продуктивність. Жінки з ентузіазмом взялися за освіту, роботу, сигарети та гонитву за задоволенням. Мода слідувала за кожним соціальним вибухом. Захоплення селянським ремеслом в тридцяті роки згасло й на це місце прийшло захоплення технікою. Еммілі та Маруся позували біля автомобілів, потягів та тракторів, здобували місця у масових гімнастичних показах та збирали щедрі врожаї. На зміну селянському стилю прийшов суворий крій Hugo Boss і радянський нарком у шкіряних чоботях і піджаку.
A celebratory atmosphere ushered in an abundance of colour, pattern, fabric, frivolity and femininity in post-war women’s fashion. The garconne with her slim, boyish figure was replaced by the return of the curvaceous and fertile woman. Marilyn Monroe, Rosalind Russel, Simone Signoret, Sophia Lauren and Melina Mercouri were celebrated and emulated. By the 1960s this exuberance was reigned in, with teens and young women displacing sensual maturity. Tailoring, A-line shifts, and mini-skirts accompanied a return of interest in the fashion and design of the 1920s and 1930s.
Tastemakers turned away from fashion diktat. Widespread travel renewed interest in folk wear and artisanal goods. Rock stars and their paramours donned Afghan coats, Indian block prints, silk kimonos, Canton embroidered silks and embroidered blouses. Vintage fashion reinvigorated secondary markets. Manufacturers and fashion houses took note and designers such as Yves St. Laurent, Kenzo, John Paul Gaultier, John Galliano, Dries Van Noten, Ralph Lauren, Anna Sui and Oscar de la Renta went global. High end peasant deluxe was on offer at the best retailers like I. Magnin or Neiman Marcus.
Dressmakers and fashion mavens adapted traditional designs to contemporary silhouettes. They showcased their dressmaker couture in fashion shows across North America. Vyshyvanni Vechornytsi featured daywear, wedding gowns and evening wear.
Disco crowded out folk and was replaced by strict tailoring and a muted, neo-puritan approach to women’s wear. Dressing for success meant projecting authority while toning down and deflecting attention from the body. The peasant shift never truly disappeared. It was recut in wool, silk, jerseys, pruned of its embellishments, toned down. Its forgiving shape, however, meant never saying goodbye.
Святкова атмосфера сприяла появі великої кількості кольорів, візерунків, тканин, а також легковажності та жіночності у післявоєнній жіночій моді. На зміну стилю ~гарсон~ з стрункою хлоп’ячою фігурою повернувся ідеал пишної та здатної народжувати жінки. Мерилін Монро, Розалінда Рассел, Сімона Синьоре, Софія Лорен і Меліна Меркурі були помічені та їх наслідували. У 1960-х роках панувала вже стриманість, підлітки та молоді жінки виявляли чуттєву зрілість. Пошиття одягу, А-силует сорочки,і міні-спідниці демонстрували повернення інтересу до моди та дизайну 1920-х і 1930-х років.
Законодавці моди перестали бути диктаторами. Чисельніі подорожі відновили інтерес до народного одягу та ремісничих виробів. Рок-зірки та їхні коханки та коханці носили афганські пальта, індійські принти, шовкові кімоно, вишиті кантонами шовкові тканини та вишиті блузки. Вінтажна мода пожвавила вторинні ринки. Виробники та будинки моди звернули увагу на це, і такі дизайнери, як Yves St. Laurent, Kenzo, John Paul Gaultier, John Galliano, Dries Van Noten, Ralph Lauren, Anna Sui та Oscar de la Renta, вийшли на світовий ринок. Висококласний селянський люкс пропонували найкращі роздрібні торговці, такі як I. Magnin або Neiman Marcus.
Кравчині та провідні дизайнери адаптували традиційний дизайн до сучасних силуетів. Вони демонстрували свої колекції на показах мод по всій Північній Америці. На «Вишиваних вечорницях» були представлені повсякденний, весільний та вечірній одяг.
Одяг на дискотеках витіснив фолк стиль і був замінений строгим кроєм і стриманим, неопуританським підходом до жіночого одягу. Успішна людина мала демонструвати авторитетність через одяг, відволікаючи увагу від тіла. Селянська жіноча сорочка насправді ніколи не зникала. Її перекроїли і виготовляли з вовни, шовку, трикотажу, позбавили прикрас і пом’якшили кольорову гаму. Однак її форма пасувала жінкам і тому завжди була актуальною.
The Beatles may have sung about Ukraine girls but Ukrainians only entered the fashion vocabulary after the overwhelming vote for Independence in 1991. Following in the footsteps of Yves St Laurent, John-Paul Gaultier travelled to Kyiv and his Fall 2005 Couture collection served as a discovery and inspiration. Numerous fashion houses began to adapt Ukrainian design elements. Of special note in this process is Chanel’s 1997 Fall Winter line, Galliano’s designs for Dior Fall 2009 collection, Valentino’s spring 2015 Couture collection and Dior’s lines in 2017. These collections were met with applause and controversy. The cultural mix produced beautiful garments but enraged those who charged their designers with cultural appropriation. Ukrainians were thrilled to find a European home but worried about their continued invisibility.
Little noticed in this conversation was the growth of secondary clothing markets. Originating with cultural exchange and tourism, the precious contents of dowry trunks spilt into streets and shops across Ukraine. Currently this trade has found evermore popularity on digital sales platforms. It is not without its critics. On the one hand these beautiful antiques have educated and won adherents across the globe and for sellers reeling after years of economic distress they have provided economic relief. But the design archive is being emptied and lost to scholarship and museums. Reduced budgets for archives and museums and lack of support from governments and oligarchs have led to significant losses.
The European fashion trade moved production east and into Ukraine proper post 1991. The made in Ukraine label found its way onto the market. This trend continues to this day and the fashion industry contributes an increasing share to the Ukrainian economy. Ukrainian ateliers and designers took advantage of local skills and a revival of interest in handiwork and artisanal production to launch their own labels. Prior to the war Ukrainian designers were successfully competing with western behemoths. Designers to watch for include Vita Kin, oliz, Ksenia Schnaider, Tatyana Timchenko, ethnodim, OKaravanska design, FROLOV, ruslan baginskiy, 91 Lab, Poustovit, Kateryna Telizhenko, Chernikova, Pelageiya, Yuliya Magdych and Roksolana Shymchuk.
Можливо, «Бітлз» і співали про українських дівчат, але українці увійшли в словниковий запас моди лише після здобуття Україною незалежності у 1991 році. Наслідуючи Іва Сен-Лорана, Джон-Поль Готьє приїхав до Києва, і його колекція Осінь 2005 року стала відкриттям і натхнення. Численні будинки моди почали адаптовувати елементи українського дизайну. У цьому процесі слід особливо відзначити колекцію Chanel Осінь-Зима 1997, колекцію Galliano Осінь 2009, весняну колекцію Valentino 2015 та лінію Dior 2017. Ці колекції були зустрінуті оплесками та критикою. Культурне різноманіття сприяло появі гарного одягу, але гнівало тих, хто звинувачував дизайнерів у культурному присвоєнні. Українці були в захваті від того, що їхні дизайни використовувалися у європейських колекціях, але були стурбовані через непомітність внеску української традиції.
Мало поміченим у цьому контексті було зростання вторинних ринків одягу. З появою культурного обміну та туризму, дорогоцінний вміст сімейних скринь із приданим перетворився на товар вуличної торгівлі та крамниць по всій Україні. Наразі ця діяльність набула значної популярності на платформах онлайн продажів. Це критикувалося. З одного боку, ці чудові предмети антикваріату стали відомими та завоювали прихильників у світі, а з іншого боку для власників, які переживали роки економічної скрути, вони принесли прибуток і економічне полегшення. Однак це вплинуло на те, що архів старовинного одягу втрачався як для дослідників, так і музейних фондів. Скорочення роками українського бюджету на роботу архівів та музеїв та відсутність підтримки з боку меценатів призвели до значних втрат антикварних артефактів.
Європейська індустрія одягу після 1991 року розширила своє виробництво на схід і, зокрема, в Україну. Виготовлені в Україні товари знайшли свій шлях на міжнародний ринок. Ця тенденція зберігається і досі, індустрія моди вносить все більшу частку в економіку України. Українські ательє та дизайнери залучили місцевих майстрів з навичками та скористалися відродженням інтересу до ручної праці та ремісничого виробництва, щоб запустити власні торгові марки. До війни українські дизайнери успішно конкурували із західними гігантами. Серед дизайнерів, на яких варто звернути увагу, – Віта Кін, oliz, Ксенія Шнайдер, Тетяна Тимченко, etnodim, OKaravanska design, FROLOV, ruslan baginskiy, 91 Lab, Poustovit, Катерина Теліженко, Чернікова, Пелагея, Юлія Магдич та Роксолана Шимчук.
