Мистецька спадщина Марії Примаченко

 

Марія Примаченко (1909-1997) була екстраординарною художницею, яка ще за життя прославилася своїм яскравим використанням кольорів, химерним зображенням рослин і тварин, таких як леви, птахи, домашні тварини та фантастичні звірі, а також своїм грайливим використанням візерунків. Побачивши роботи Марії Примаченко на Всесвітній виставці в Парижі  в 1937 року, Пабло Пікассо сказав: «Я схиляюся перед мистецьким дивом цієї геніальної українки». Дійсно, вона стала втіленням квінтесенції художника-аутсайдера.

Народившись в бідній родині в українському селі Болотні, Примаченко не мала можливості навчатись в академічних мистецьких закладах. В дитинстві вона хворіла поліомієлітом, який прикував її до ліжка на довгий час. Незважаючи на відсутність формальної освіти, Примаченко ретельно вивчала місцеві мистецькі традиції, особливо техніку української вишивки та декоративне писанкарство. Сліпучі кольори та стилізовані форми, які вона увібрала з традиційного українського народного мистецтва, мають великий вплив на її творчість.

Упродовж життя Примаченко цікавилася темами пов’язаними з українською культурою та ідентичністю. Наприклад, «Тарас Григорович Шевченко прибуває із заслання на квітучу Україну» (1968), зображає повернення Шевченка на його любу Україну, тоді як у «Нашій армії наші захисники» (1978) Примаченко уявляє українські збройні сили звичайними чоловіками та жінками, одягненими в традиційний український стрій, в оточенні квітів.

У 1940-х роках після жахів Другої Світової війни та втрати чоловіка і брата за трагічних обставин, Примаченко припинила свою творчість майже на 20 років. Відновивши свою роботу, спочатку з вишивки, а потім гуашу та акварелі, Примаченко почала всебільше покладатись на образи, які приходили їй уві сні. Вона також створила багато робіт, які включали антивоєнні тематичні елементи, наприклад у «Загрозі війни» (1986) та «Нехай буде проклята ядерна війна» (1978). Сьогодні один із найвідоміших її антивоєнних образів «Голубка розправила крила та просить миру» (1982) знову набула символічного значення.

Примаченко була дуже плідною художницею, створивши за своє життя тисячі казкових сцен і надзвичайних композицій. Вона завжди надавала перевагу простим та природним матеріалам. Її улюблена техніка включала малювання гуашшю та аквареллю на ватмані легкодоступними пензлями фабричного виготовлення.

У 1966 році Примаченко була удостоєна Національної Премії України імені Тараса Шевченка — однієї з найвищих відзнак в Україні. Незважаючи на свою популярність, Примаченко ніколи не продавала свої картини, воліючи дарувати їх друзям і сусідам. Геометричні візерунки, яскраві кольори та графічні мотиви, які вона освоїла під час вивчення народного мистецтва, сформували її наївний стиль і зробили її роботи надзвичайно популярними.